Російська неоколоніальна політика на окупованих територіях насамперед б’є по системі освіти: саме школи та університети стають інструментами тиску та підміни ідентичності. У цьому переконані автори української «Реальної газети», які у своєму недавньому дослідженні показали, як саме кремль на різних рівнях проводить політику етнічного заміщення. Журналістка Ксенія Туркова спеціально для Tinvariant поговорила про це з головним редактором «Реальної газети» Андрієм Діхтяренком.
Ксенія Туркова: Ваш аналіз стосується переважно так званих старих окупованих територій — ДНР і ЛНР?
Андрій Діхтяренко: Так, але не тільки. Ми також вивчали території, окуповані після 2022 року. Але зрозуміло, що щодо Донецька й Луганська у нас було значно більше матеріалу, адже минуло вже дванадцять років від початку окупації. Саме на прикладі Луганська й Донецька було, зокрема, легше відстежити, на яких ключових позиціях місцевих починають заміщати приїжджі росіяни.
ДОВІДКА
Автори дослідження «Етнічна заміна як інструмент російської неоколонізації» дійшли висновку, що окупація Донбасу супроводжується процесами, які виходять далеко за межі військового контролю над територіями. Фактично йдеться про системну демографічну трансформацію. Місцевих чиновників у владі поступово замінюють ставлениками з Росії, а на ринку праці стимулюють масовий приплив російських фахівців, створюючи нерівність і провокуючи соціальні конфлікти. При цьому переселення росіян подається як «порятунок» регіонів, гуманітарна місія. Насправді ж ідеться про «демографічну інженерію». Дослідження проведене на основі відкритих джерел: даних окупаційних адміністрацій, матеріалів преси, соціальних мереж, а також звітів правозахисників.
КТ: Якщо говорити про території, окуповані вже після 2022 року, — там застосовується таке саме «повзуче» заміщення чи інший підхід?
АД: Там заміщення відбувається швидше. Треба розуміти, що це зруйновані міста з дуже погано працюючою інфраструктурою, без мобільного інтернету, з пропускною системою. Вони не дуже популярні серед росіян. І навіть цей добровільнопримусовий процес працює дуже погано. Я не говорю про Маріуполь — місто потенційно цікаве, або про Мелітополь у Запорізькій області, чи Бердянськ. Вони теж цікаві. А от новоокуповані райони Луганської області, які дуже сильно постраждали під час боїв, були фактично знищені російською армією і так і не відбудовані, — вони, звісно, мало цікавлять росіян. Туди не хочуть їхати, там не хочуть працювати. Там дуже незадоволене населення, яке веде просто жахливе існування, і на ньому складно додатково заробити. Тож процеси дуже сильно відрізняються. Але Маріуполь і загалом приморська частина Донецької області, по суті, зрівнялися за темпами русифікації та етнічного заміщення зі староокупованими територіями.
КТ: Коли дивишся на цифри, розумієш, наскільки це показово: у 2014 році було двоє людей з Москви, а зараз уже десять чи одинадцять. Чому була обрана тактика саме поступового заміщення?
АД: Тому що росіяни не були впевнені, що ухвалюватимуть правильні рішення. І тому їм потрібно було діяти в тандемі з місцевими. У нашому дослідженні ми показуємо, що у 2014 році в Луганській області серед так званого уряду був лише один росіянин. Це, до речі, примітна особа — генерал Кузовльов, який тоді працював під псевдонімом. Це той самий російський генерал, який останнім часом уже кілька разів звітував про «повне взяття Куп’янська».
Куп’янськ так і не взяли досі, але це не завадило йому отримати звання Героя Росії. Кузовльов був «міністром оборони» в Луганській області, а навколо нього були всі місцеві. Але тут треба розуміти, що в кожного місцевого були радники, інструктори, куратори з Москви, з якими вони постійно взаємодіяли й передавали їм усю інформацію. Є й інше пояснення, чому вони не поспішали. До 2022 року Росія приховувала факт окупації — сподівалися, ймовірно, на Мінські угоди, щоб інкорпорувати ці території в Україну та впливати на її політику. Потім від цього плану відмовилися і «приєднали» ці території. Після цього русифікація та етнічне заміщення стали повсюдними й пішли швидкими темпами. Ми бачимо, як із російської глибинки призначають нових міністрів.
КТ: А куди, до речі, зникають місцеві після того, як їх усувають із цих посад?
АД: Зникають. Дуже багато хто з тих, хто був міністрами, мерами, просто йде «на дно». До речі, їх часто вбивають. Наприклад, мера Луганська Пілялова застрелили просто на вулиці. Плотницького, який був так званим главою ЛНР, досі ніхто не може знайти. За деякими даними, він сидить десь у Воронежі, але є й інші чутки щодо його долі.
Головні новини про життя науковців під час війни, відео та інфографіка — у телеграм-каналі Tinvariant. Підписуйтеся, щоб не пропустити.
А інколи місцеві їдуть до РФ. Стався дуже цікавий випадок із Дмитром Трапезниковим, який був заступником «глави ДНР» Захарченка. Після того, як Захарченка вбили, виникла ситуація двовладдя: Трапезников і Пушилін почали боротися за владу. У результаті Трапезникова фактично витіснили з Донецька, але йому запропонували цікаву посаду — він став ситименеджером Елісти, столиці Калмикії. Ця людина ніколи в житті не була в Елісті, але чомусь Кремль вирішив закинути його саме туди. І місцеві виходили на мітинги проти цього призначення. Він протримався там певний час, а потім «сплив» уже в уряді якимось заступником — чи то спортом і туризмом курує. Ось така історія: був донецьким «сепаратистом» — став калмицьким мером. І це теж чудово вписується в цю колоніальну російську логіку, коли найголовніше — розмити можливе етнічне ядро спротиву. Грубо кажучи, українця з Донецької області легше зробити провідником кремлівських інструкцій в іншій національній республіці, тим самим «розмиваючи» її, зменшуючи можливість місцевих якось самоорганізовуватися й самим вирішувати свою долю. Тож заміщення — це двосторонній процес.
При цьому програма етнічного розмивання не обмежується лише призначеннями чиновників. Якщо уявити місцеву ієрархію як структуру, вона здійснюється на різних рівнях. Верхній рівень — це саме чиновники, які приїжджають із Росії. І тут справа навіть не в кількості, а в посадах, які вони займають. Як правило, росіяни курують силові структури, спецслужби, місцеву поліцію, армію; вони курують фінанси та все, що стосується економіки; часто курують освіту й культуру. І обов’язково курують пропаганду.
А що ж відбувається на нижчому рівні? Мало того, що всі міські та районні відділи освіти мають звітувати російським центрам про програми, які вони впроваджують, — відбувається ще й кадрове заміщення. Місцевих учителів замінюють приїжджими. Російська державна програма «Земський учитель» стимулює переселення російських фахівців на окуповані території. Їм дають дуже високу зарплату, різні доплати — і створюється ситуація нерівності, коли російський і український учителі працюють на одній посаді, але російський отримує у кілька разів більше. Російському вчителю набагато легше просуватися кар’єрними сходами — ставати завучем, директором школи тощо. А для місцевих у цьому сенсі існує «скляна стеля».
Те саме відбувається у медичній сфері за програмою «Земський доктор». До речі, ось що цікаво: працюють, наприклад, поруч російський і український хірурги, і український розуміє, що його зарплата значно менша, і що новоприбулий колега незабаром стане ще й його начальником. Що він робить? Він починає шукати роботу в Росії. Мовляв, хай усе горить — поїду кудись і отримуватиму таку саму зарплату, як цей вискочка (якому ще й житло дали — відібране в українців). Тобто, знову ж таки, цей процес починає працювати і в інший бік.
КТ: Як самі вчителі пояснюють, чому їдуть? Основний стимул — гроші?
АД: Не тільки. Усе пояснюється нестачею кадрів, тому що українські вчителі справді активно виїжджали з окупованих територій. Бути українським учителем там дуже небезпечно, тому що на тебе постійно покладають якусь додаткову роботу, яка часто може фактично загрожувати кримінальним переслідуванням. Не секрет, наприклад, що вчителів під час псевдовиборів або «референдумів» змушують брати участь у всіх цих електоральних заходах. В Україні все це незаконно.
Плюс учителів змушують проводити для дітей пропагандистські уроки «Про важливе», де потрібно агітувати старшокласників вступати до військових навчальних закладів або підписувати контракти з армією — йти на так звану СВО. Дуже багато хто цього не витримує. Це важка й морально неприйнятна робота в умовах окупації для людини, яка боліє душею за те, що відбувається, яка бачить, як постійно вбивають її земляків. Бути вчителем, абстрагувавшись від цього, неможливо — тебе постійно будуть втягувати в пропаганду, мітинги, інструктажі, псевдоелекторальну діяльність.
Тож справді існує нестача вчителів. І Росія робить ставку на те, щоб брати саме росіян, бо вони більш ідеологічно «надійні».
КТ: А як цей «завіз» учителів подається саме на рівні пропаганди?
АД: Кажуть, що не вистачає українських кадрів, не вистачає вчителів — от і приїжджають допомагати з усієї «матушки Росії». Мовляв, люди відгукуються, приїжджають дітей навчати. А насправді все дуже просто — вони отримують у кілька разів більше грошей, ніж місцеві.
КТ: З яких регіонів їдуть учителі?
АД: Це може бути і Підмосков’я, і глибинка. Спочатку, до речі, їхали саме з глибинки. Потім, коли зрозуміли, як можна прискорити кар’єру, туди потягнулися кар’єристи з усієї Росії. Бо попрацюєш там рік — і це буде записано в трудовій книжці. А це — максимальне свідчення твоєї лояльності. Потім така людина отримує зовсім інший статус, якщо вона бюджетник. Повертається з окупованих територій у своє місто, а її, наприклад, не беруть на роботу — і вона може поскаржитися. Таких людей намагаються брати, оберігати: мовляв, дивіться, у нас є така людина, ми її взяли, ми теж лояльні. Таким чином працює система: вона намагається «прокачати» якомога більше власного населення через окуповані території, отруюючи людей ідеологією і, по суті, замазуючи їх кров’ю.
Тому що порожнє місце вчителя в тому ж Маріуполі — це людська трагедія. Людину або вбили, або вигнали з рідного дому, забрали в неї житло. А сюди приїжджає привілейований росіянин, який отримує значно більше грошей. Гарне питання: чи є він причетним до цієї трагедії? Щось мені підказує, що всетаки є.
КТ: Програма, за якою навчаються в школах, — це повністю російська програма з усіма цими «Розмовами про важливе» та патріотичними гуртками?
АД: Так, звичайно, але є ще й уроки історії рідного краю — історії, повністю вивернутої навиворіт, з якої прибрано будь-який український вплив. Наприклад, мою рідну Луганщину заселяли хвилями — насамперед запорозькі козаки, і вся північна частина регіону говорить українською мовою. Частково такі вкраплення є й на півдні. Але про це не говорять. Пишуть, наприклад, про донських козаків. Про Україну пишуть лише негативні речі. А 2014 рік подається в такому фентезійному стилі, що навіть люди, які тоді там жили й були свідками подій, не можуть читати це без сміху.
КТ: Я весь час думаю про підлітків із новоокупованих територій — вони ж пам’ятають, що ще зовсім недавно читали в підручниках зовсім інші речі. А тепер усе перевернулося.
АД: Насправді люди якось пристосовуються. Але останніми роками досить велика кількість дітей, щойно їм виповнюється вісімнадцять, отримують закордонний паспорт і їдуть через Білорусь або через Грузію до Європи. А багато хто повертається в Україну — кажуть: «Слава Богу, тут усі говорять українською!» Адже підлітки, по суті, живуть у такому собі підпільному режимі: вони таємно спілкуються зі своїми друзями, які виїхали, ставляться як до цінності до будь-якого українського контенту, бо за нього можуть дуже сильно покарати. Грають у ці «ігри», а потім роблять усе, щоб виїхати, і вступають до українських вишів.
Звісно, більшість дітей намагається абстрагуватися від цієї пропаганди, жити ніби у своєму світі, але зробити це дуже складно: пропаганда там робить усе, щоб ти був залучений у неї з наймолодших класів. Дітей вивозять у різні патріотичні табори на літо — і там усе безкоштовно, що підкуповує батьків. Грубо кажучи, він там буде десь збирати дрончики — ну класно, хай сидить там, добре їсть, проводить час на свіжому повітрі.
Але там їх дуже сильно обробляють. Дітей на окупованих територіях агітують вступати до різних військових закладів. Достатньо відкрити якийсь офіційний телеграм-канал місцевого інформагентства — і можна побачити, що він, окрім новин, буквально забитий рекламою військових училищ по всій території Росії. Вони хочуть забирати дітей з окупованих територій у ці військові училища.
Плюс створюються різні кадетські класи — усе це під соусом донських козаків, де дітей готують до військової кар’єри. І певний відсоток дітей після закінчення має підписати контракт. Зрозуміло, куди ці діти можуть потім потрапити.
КТ: А як заміщення відбувається на рівні університетів?
АД: Те саме: є нестача викладачів — приїжджають росіяни з сусідніх регіонів. Багато університетів стали філіями російських вишів. Наприклад, щоб скласти частину іспитів, ти маєш поїхати, умовно кажучи, до Ростова. Тож усе те саме, просто індоктринація не така жорстка, як у дитячому віці.
Працюють усі ці рухи — «Юнармія», «Рух перших». Ідеологічні організації присутні в кожному університеті, студентів зганяють на різні мітинги, також змушують брати участь у виборах. Плюс дуже активно розвивається рух будзагонів. Із Луганська, Донецька та інших міст студентів обов’язково відправляють на територію РФ. Був випадок, коли студентів одного луганського вишу відправили на Камчатку — на рибний завод чистити рибу. І вони там працювали в жахливих умовах, у постійному смороді, фактично без перерви на сон. Хоча їм обіцяли зовсім інше. На жаль, дітей на окупованих територіях дуже люблять використовувати як робочу силу — і обов’язково на території РФ. Хтось у Кремлі, очевидно, вважає, що чим більше молоді так вивозити, тим швидше відбудеться «розчинення» окупованих територій у всеросійському просторі.
КТ: Виходить така замкнена система, у якій усе перемішується. Це ж, мабуть, стосується і дипломів? Адже з дипломом, отриманим на окупованій території, далеко не поїдеш — тільки до Росії.
АД: Звісно, але насправді вони знаходять вихід. Якщо ти турбуєшся про якусь міжнародну кар’єру, можеш скласти іспит в одному з партнерських університетів РФ. Загалом, є лазівки, про які вони почали думати ще з 2014 року.
КТ: При цьому на окуповані території ще й зазивають іноземців навчатися.
АД: Це поки що не дуже масове явище. Набір іноземців — це сіра схема.
Міжнародні рекрутингові фірми в країнах Африки чи Азії, користуючись тим, що місцеві не знають мови й не вміють читати контракти, домовляються зі студентом і кажуть: «Ви будете навчатися в медичному університеті в Росії». Обіцяють йому, скажімо, Ростов, а привозять до Луганська. Десь через кілька місяців, коли він починає трохи говорити російською, він запитує: «А чому я в Луганську?» А йому відповідають: «Ну, ви ж підписали контракт. Нічого страшного, отримаєте диплом Луганського університету, а потім ще диплом університету в Ростові або Воронежі, і «все у вас буде добре». З Індії зараз, до речі, багато студентів.
КТ: Якими можуть бути наслідки такого етнічного заміщення?
АД: Мені здається, що до повного «розчинення» ще далеко. Якщо цей процес не буде зупинений, усе закінчиться «переварюванням» регіону. Будуть максимально витіснені всі українські моделі поведінки, які частково закладалися в школі вчителями, прояви української культури тощо. Наприклад, в українській школі вчитель не може застосувати силу до учня — це величезний скандал і кримінальна відповідальність. А в Росії, особливо на окупованих територіях, таке практикується. Вони фізично карають учнів, і потім це переноситься на майбутнє життя людини — вона йде в армію з її «дідівщиною». Я дуже переживаю за земляків, і ми всі сподіваємося на деокупацію, на якійсь внутрішній супротив людей. Але не можна недооцінювати силу, підступність і гнучкість пропаганди.
Про етнічне заміщення всі ці роки багато говорили, але ніхто не намагався підрахувати, проаналізувати. Ми це зробили. Ми показуємо цей процес станом на 2026 рік. І один із головних висновків, який ми зробили, — не можна інформаційно «відпускати» ці території. Там досі є досить багато людей, які незадоволені тим, що відбувається, яким не подобається, як викладають, не подобається, що росіяни займають усі позиції. І це може стати точкою конфлікту, яка, можливо, хоча б уповільнить процес «переварювання» українських регіонів Росією.